Невинність

Слава Ісусу Христу! Для мене є великою честю бути Вашим духівником. Це також є величезною радістю і одночасно відповідальністю. Відчуваю повсякчас тягар цієї відповідальності. Знаю, що «риба гниє з голови» і що Ви, яких Бог мені доручив, є для Господа безцінними. Не можна втратити ані однієї душі, за яку Христос віддав своє життя.

З цією батьківською турботою цього разу хочу (нагадати) звернути нашу увагу на дар дівицтва або невинності або чистоти. Ми отримуємо його підчас Святої Тайни Хрещення. Видимим знаком невинності є свята крижма та свічка, які отримує хрещеник (-ця) від священика, який говорить до нього (неї): «... щоб коли прийде Господь, ти міг (могла) чистим (чистою) вийти на зустріч Йому зі всіма святими і війти безборонно в палац небесної слави Його, і царювати з Ним безконечні віки. Амінь.» Чистота є благодаттю Божою, а одночасно чеснотою, яку потрібно здобувати і над якою необхідно працювати.

Життя у чистоті означає такий стан людини, коли в ній духовне і тілесне перебувають у гармонії, єдності. Така людина внутрішньо не є розбитою, бо в ній тілесні пристрасті і пожадання підпорядковані розумові. На зовні чистота (цнотливість) виражається у Божому відношенню до ближніх: не предметне а особове. Тоді дивимося на іншу людину не через призму її тіла або з огляду на користь, яку може нам принести (нас задовольнити), але як на повноцінну, гідну особу. Це найкраще виражається у дружбі з іншою особою, тієї самої чи відмінної статі. Як Христос обрав нас за своїх друзів, так і я відношуся до ближніх як до своїх друзів.

Для богопосвячених осіб чистота є обітом, який виражається не просто у відмові від подружнього життя, але у посвяті свого життя, своєї статевості, тобто себе я особи, - Богові. Монах або монахиня завдяки аскезі та молитві стають духовними особами, де дух панує над тілом (любов до себе), а потім це виражається у житті у спільноті, де через дружбу люблять ближнього. «Люби ближнього свого, як себе самого». Звичайно, що все це випливає з: «Люби Господа Бога свого усім своєї серцем, усією душею своєю».

Подібно є з передшлюбною чистотою. Вона не є просто відсутністю статевих відносин. Хлопець і дівчина найперше приймаючи себе як повноцінну особу, свою статевість як Божий дар, вчаться любити один одного через дружбу, як передбачає відсутність примусу, ґвалту, використання, але свободу, гідність і повагу до іншого. Хоча у світі дівицтво вважається як якийсь брак, непотріб, якого потрібно позбутися якнайшвидше, насправді воно є вираженням справжньої любові до Бога, себе і ближнього. Тому, необхідно казати «ні» дошлюбним відносинам, які не є проявом любові, але проявом нечистоти. Вони руйнують справжню любов.

У шлюбі не зникає духовний обов'язок життя у чистоті. Хоча статеві відносини саме в шлюбі є проявом любові і засобом до осягнення святості, проте чистота гарантує збереження спільноти подружжя, вірності і любові у ньому. Коли священик одягає підчас шлюбу хустину на голову молодої, то молиться, щоб вона «в чеснотах і невинності себе зберігала разом зі своїм чоловіком». А ще раніше молиться: «покажи чесним їх подружжя, збережи не оскверненим їх ложе, зволь, щоб їх співжиття було непорочне». Прекрасно виражається це у молитві Товії та Сари у першу шлюбну ніч (Книга Товита 8, 4-8).

Катехизм Католицької Церкви у пункті 2340 пропонує такі засоби, щоб бути вірним обітницям Хрещення і щоб протистояти спокусам: «самопізнання, практикування аскези відповідно до власних обставин, послух Божим заповідям, вправляння у моральних чеснотах і вірність молитві». А також ми маємо у Святій Тайні Сповіді прекрасну можливість очищати свою душу від всякої нечистоти. Бог у ній повертає чистоту тим, хто її втратив, змарнував.

Як звіщає Книга Одкровення (21,27) - до Нового Єрусалиму не ввійде нічого нечистого і хто чинить мерзоту і лжу, але тільки ті, що записані в книзі життя в Агнця. Для ваших роздумів пропоную цей фрагмент з Одкровення: «Один із старших промовив до мене: «Ці одягнені в одежі білі, хто вони і звідки прийшли?». Я ж мовив до нього: «Владико мій, ти знаєш.» А він оповів мені: «Це ті, що прийшли від горя великого, і обмили одежі свої, і вибілили їх у крові Агнця. Тому вони перебувають перед престолом Бога і служать йому день і ніч у храмі його; і той, хто сидить на престолі, поселиться над ними. Ні голоду, ні спраги не матимуть уже більше, і не палитиме їх ні сонце, ні жадна спека, бо Агнець, що на середині престола, пастиме їх і водитиме їх на живі джерела вод, і витре Бог усяку сльозу з очей їхніх» (7, 13-17)